Джордж Герман «Бейб Рут», 1895 – 1948, США

Легенда американського бейсболу, професійний американський бейсболіст, аутфілдер, пітчер. Все, що пов’язано з цим ім’ям, коштує великих грошей. Саме завдяки особистості Рута велика гра в бейсбол стала американським національним дозвіллям. Саме завдяки тому, що Бейб Рут – звичайна людина (з усіма своїми слабкостями до смачної їжі, до випивки, красунь, а також своєю безпосередністю і любов’ю до дітей) і одночасно найвидатніший бейсболіст (рекорд якого по хоумранам протримався до 1974р.), буквально всі американці любили Рута. Він дійсно був улюбленцем всієї Америки!

Відсоток результативності ударів за кар’єру – 69%. Даний рекорд Рута не побитий по сьогоднішній день.

Всього в МЛБ бейсболіст відіграв 22 сезони з 1914 по 1935 роки. Останню гру провів 30 травня 1935 рік. Нарівні з Мохаммедом Алі був визнаний самим пізнаваним спортсменом в Америці за версією Ассошіейтед Прес.

У 1992 році Артур Хіллер зняв біографічний фільм «Бейб був тільки один».

Торп Джеймс Френсіс на прізвисько «Джим», 1887-1953, США

Корінний американець, він виграв п’ятиборство і десятиборство, встановивши при цьому світовий рекорд на Олімпійських Іграх 1912 року. У 1913 році він був позбавлений олімпійських нагород за те, що став професійним бейсболістом. У 1982 році його медалі були повернуті йому посмертно. Його ім’я увійшло в світову історію спорту як одного з найбільших і різнобічних атлетів історії. Джим Торп був дуже хорошим бейсболістом і футбольним гравцем, і свого часу став першим президентом американської Професійної Футбольної Асоціації (майбутньої NFL). Його постать була увічнена в кінематографі (фільм “Jim Thorpe: All American”).

Спортсмен отримував за свою роботу непогані гроші, та завжди залишався дуже простим та невибагливим. Багато жертвував на благодійність, а сам помер в лікарні для незаможних. Похований Торп в штаті Пенсильванія в невеликому містечку, який на честь великого гравця був перейменований і сьогодні носить назву Джим Торп.

Лінарес Омар, Куба

Народився 22 жовтня 1967 року на Кубі. Знаменитий гравець внутрішнього поля, член кубинської збірної з бейсболу, яка стала Олімпійським чемпіоном в 1992 і 1996 роках і срібним медалістом в 2000 році. Він завоював 7 вищих світових нагород в бейсболі між 1986 і 2001 роками. У 2002 він перейшов в японську професійну бейсбольну Лігу (клуб “Chunichi Dragons”).

У 14 років Лінарес потрапив на позицію гравця другої бази в кубинську молодіжну збірну на чемпіонаті світу, де вони отримали золото. Його дебют в національній кубинській бейсбольній серії у віці до 14 років був відзначений рішенням його батька не дозволяти йому грати з Forestales на виїзних іграх, тому Лінарес спочатку грав тільки домашні матчі.

Його дебют у дорослій кубинській національній команді у віці 17 відбувся завдяки колишньому легендарному менеджеру Хосе Мігелю Пінеда. Лінарес був включений в команду в якості заміни потужного відбиваючого Хосе Родрігеса після того, як у “Cheito” трапилася серйозна сварка з кубинською національною бейсбольною комісією.

З моменту потрапляння в збірну Лінарес був одним з провідних гравців кубинської національної бейсбольної команди під керівництвом зірки бейсболу Хиральдо Луїс Казанова. Це тривало протягом більшої частини 1980-х і 1990-х років. Також Лінарес як гравець третьої бази стартового складу брав участь у складі команд-переможців на чемпіонаті світу в 1986, 1988, 1990, 1994, 1998 і 2001 роках.

Джеккі Робінсон, людина яка змінила обличчя нації, США

У 1947 році життя в Америці визначалося словом «сегрегація». Існували окремі школи для чорних і білих, окремі ресторани, готелі та окремі бейсбольні ліги. Життя було жорсте до афро-американців, які намагалися зламати цей бар’єр. Точно так само і життя Джеккі Робінсона було нелегким: гравці його команди подали прохання, щоб його виключели з команди. Члени його команди знущалися над Робінсоном кажучи, щоб він ніс їх сумки і натирав їх черевики, так звані «фанати» сміялися над ним і навіть погрожували вбити.

Коли Бренч Рікі вперше зустрівся з ним, щоб обговорити його перехід в “Доджерс”, він сказав Джекі, що йому 3 роки доведеться зносити мерзенні витівки, які зустрінуться йому на шляху.

Але Робінсон був борцем за вдачею, гордою людиною. Армійським лейтенантом він ризикував потрапити під трибунал, тому що відмовлявся сидіти в самому кінці військового автобуса, як це було прийнято для чорних військовослужбовців.

До сьогоднішнього не відомо, як він зумів встояти під таким тиском і не відступити. У цього спортсмена була незрозуміла сила пригнічувати свої бажання і жертвувати своєю гордістю заради свого народу. Це було неймовірним актом самовідданості з його боку, який зблизив дві раси і дав надію цілому поколінню.

Джеккі Робінсон не є найвидатнішим в афро-американській бейсбольній Лізі, і бейсбол не його сильна сторона (до цього він був зіркою в американському футболі і на біговій доріжці), але він грав з наполегливою креативністю і дав зрозуміти всій країні, чого вона позбавлялася в бейсболі весь цей час. З Джеккі Робінсоном на своєму полі “Доджерс” виграли шість національних ліг.

Не було іншого гравця, який би торкнувся сердець людей так само як це зробив непереможний Джеккі. Пізніше він роз’яснював іншим чорним гравцям, що вони грали не для себе, не для команди, а для свого народу.

Останній раз Джеккі Робінсон з’явився на публіці на чемпіонаті 1972 року посивілим, з тростиною у руках і лисіючим чолом. Він був хворий на цукровий діабет. Він помер через дев’ять днів. Більшість афро-американських гравців відвідало його похорон. З тих пір не проходить і дня, щоб Америка не згадувала Джеккі Робінсона.

Джим Еббот, США

Пітчер Джим Еббот, який грав в бейсбол в Мічиганському університеті, а потім протягом 10 років виступав за різні команди в основних професійних лігах, – один з тих, кому Закон про реабілітацію інвалідів в США допоміг самим прямим чином. Народжений без правої руки, Джим кидав м’яч лівою рукою і носив рукавичку на невеликій культі, що заміняла йому праву руку.

Протягом декількох років аж до свого відходу зі спорту в 1999 році Еббот заробляв більше 2 мільйонів доларів на рік. Коли бейсболіст з команди коледжу переходить прямо в основну лігу – це дуже велике досягнення, але у Джима це виглядало цілком легко. І з такою ж уявною легкістю він після кидка переодягав рукавичку з кукси правої руки на ліву руку, щоб бути готовим зловити м’яч. Багато команд-опонентів намагалися використовувати під час гри цей фізичний недолік Еббота в своїх цілях, але ця тактика була неефективною. Не було проблемою для Еббота і гра з битою. Звичайно, в основному команди, за які він виступав, використовували його як того який б’є, але як свідчить член команди “New York Yankees” Маріано Рівера він спостерігав, як на тренуваннях Еббот вибивав м’ячі в хоум-ран.

У 1988 році в Сеулі Джим Еббот в складі збірної США став олімпійським чемпіоном з бейсболу.