Лутц Раух міцно закріпився в австрійському бейсболі. Хоумраннер зробив вагомий внесок у розвиток спорту у 2000-х роках – як в національній Лізі, так і в австрійській збірній. Уже півтора року він працює в місті Гулу (Уганда). Його бейсбольна кар’єра закінчилась, і він повернувся до звичайного життя – робота, дім, розваги з друзями.

У травні 2015 Ви перебралися в Уганду. Як це сталося?

Ще коли я навчався в університеті, у мене з’явилося бажання попрацювати в країні, що розвивається. Для фахівців водного господарства (яким я є за освітою) це дуже захоплююче середовище, де зустрічаються дуже різні проблеми. Тому я подав заявку в організацію «Horizont3000», яка співпрацює з країнами Африки, Латинської Америки та Океанії, аби влаштуватися на роботу в Гулу. Ми уклали контракт на два роки.

Розкажіть про ваше життя в Гулу

Насправді, нічого особливого. Я працюю з 8:30 до 17:00. У вільний час ми зустрічаємося з друзями, займаємося спортом, дивимося телевізор, спимо. Майже все так, як у Відні.

Наскільки важко було покинути заняття спортом?

Бейсбол і досі насправді відіграє велику роль в моєму житті. Я регулярно надокучаю команді «Metrostars» через електронну пошту або Whatsapp своїми питаннями, коментарями та зауваженнями. Я слідкую за іграми в інтернеті. Звичайно, не вистачає гри, але все ж таки, іноді приємно, що я більше не повинен брати на себе стільки завдань, як раніше.

Чи розвивається бейсбол загалом в Африці та в Уганді?

МЛБ регулярно влаштовує в Африці різні змагання, на які запрошені гравці з усієї Африки. Останні змагання проводилися в Південній Африці. Також проходять різні семінари для тренерів, на які в Уганду з’їжджаються все більше і більше іноземних тренерів, аби далі розвивати бейсбол тут. На жаль це не дуже відомий вид спорту в Уганді, але за сприяння ЗМІ він постійно з’являється в національних газетах.

Уже півтора року Ви провели в Африці. Чи зміниться якось Ваше життя після такого досвіду?

Це дуже цікавий досвід, який багато чого мені дав. Я побачив, як живуть люди тут, в Уганді. Тут все зовсім не так, як в Австрії, тут інші потреби, проблеми. Це дозволяє звернути увагу на речі, які насправді важливі у твоєму житті. Тут я знову навчився цінувати маленькі та великі радості життя. Я радію, перш за все, питній воді, водопостачанню та наявності електроенергії без перебоїв. В будь-якому разі я дуже радий, що я наважився на такий крок. Уганда – це надзвичайна країна, яка, безумовно, недооцінена багатьма.