У гравців бейсбольної команди, з міста Логишин, «Логишинські вовки» є навіть власний жарт. «Одного разу відомого американського бейсболіста Дерека Джитера спитали, як це – грати в найкращій команді світу. Він відповів: «Не знаю. Я ніколи не грав за «Логишинських вовків».

Дерек Джитер чудовий спортсмен, хоча для команди з міста Логишин, він зовсім не підходить. Адже до місцевого клубу входять водії, ветлікарі, рятівники, пилорамники, студенти та школярі. Важко сказати чому 12 років тому, саме в цьому маленькому містечку вирішила розвивати бейсбол.

«Логишинські вовки» – це команда, якої не повинно було існувати. Яка бейсбольна команда може бути в місті з населенням 2 000 осіб? В далекому 2004 році тут не було ні бейсбольного поля, ні інвентарю, ні тренера. Навіть правил цієї гри ніхто не знав. Місцевим жителям радили ліпше розвивати легку атлетику. Про бейсбол і мови бути не могло. Але директор спортивної школи Анатолій Лобачевський не здався. Він зробив все, щоб втілити свій задум в реальність. Пан Анатолій знайшов необхідний інвентар, тренера, облаштував поле та зібрав команду.

«Логишинські вовки» не є чемпіонами. Їх найбільший здобуток – друге місце на чемпіонаті Білорусі в 2008 році. Зараз вони займають третє місце з чотирьох команд. Та мабуть найбільша гордість команди, це її гравці. Хлопців забрали з вулиці та дали їм шанс на нове життя.

В 2004 році в Білоруському місті Логишин відкрили спортивну школу. Очолив її Анатолій Лобачевський – вчитель математики в місцевій школі. В селі поряд, вчителем фізкультури працював Станіслав Шелестюкович. В минулому він був гравцем університетської бейсбольної команди. Саме йому й запропонували стати тренером команди.

Станіслав Шелестюкович спочатку довго вагався. Він не вірив в задум розвити бейсбол в маленькому містечку. Але згодом пан Станіслав побачив, що команда вірить в успіх бейсболу в їх місті, та не здається. Тому поступово почав допомагати їм з тренуваннями. Що говорити, бейсбол це не такий легкий вид спорту. Просто знати правила недостатньо.

Директор школи тренувався разом з командою. Навіть зараз він займає позицію центрального аутфілдера. З самого початку він розділяв з командою поразки та щасливі моменти перемог.

Поступово «Логишинські вовки» стали більш впевненими в собі. Хоча до чемпіонства було ще далеко, однак вони були гідними суперниками для команд з Бреста та Мінська. Крім того, за плечима спортсменів перемога над молодіжною збірною Австралії. Хоча суперник був досить серйозний. Ніхто не очікував поразки австралійців з рахунком 10-4.

Цієї осені до спортшколи приєдналося ще 20 дітей. Можливо з часом, хтось із них займе місце в основному складі «Логишинських вовків». Дивлячись на своїх вихованців, пан Анатолій відчуває себе абсолютно щасливим.