1. Перші турніри чемпіонату і Кубка України пройшли ще за часів СРСР, паралельно з союзною бейсбольною першістю. До слова, з восьми команд вищої ліги першого чемпіонату СРСР з бейсболу, що проходив в 1989 році, відразу три клуби – українські;
2. Перший чемпіонат УРСР 1990 представляв собою окрему першість всіх українських команд, які виступали у вищій і першій лігах союзного чемпіонату та пройшов у рамках літньої Спартакіади України. Учасники: «Битовик» і ШВСМ з Києва (в майбутньому – «Альянс», багаторазовий чемпіон незалежної України), а також клуби з Одеси, Сімферополя, Іллічівська, Луганська, Чернівців, Берегово. Призом за перемогу в першому чемпіонаті був командний Кубок і 15 статуеток для гравців, виготовлених в Канаді за замовленням української діаспори. Виграли ці трофеї бейсболісти сімферопольського «Фотону», що переграли у фіналі київський «Битовик»;
3. Двічі українські бейсбольні збірні займали другі місця на чемпіонатах Європи. У 2008 році – збірна U-12, в 2012 році – збірна U-21;
4. Два головних тренера було за всю історію національної бейсбольної команди: Віктор П’яних (чемпіонат Європи 1995 р) і Олег Бойко (чемпіонати Європи 1997, 2001, 2005, 2007 р.р.);
5. На дебютному міжнародному турнірі української національної збірної другим тренером команди був американець Василь Тараско. Також пан Тараско був першим головним тренером юніорської збірної на початку 1990-х.;

Василь Тараско поділився своїми спогадами про те, як саме він очолив українську збірну: «У чемпіонаті Радянського Союзу московську бейсбольну команду «Червоні дияволи» тренував американський фахівець. Коли він повернувся до Америки, то опублікував в спортивній газеті лист зі зверненням до колег-тренерів приїхати в Союз і сприяти розвитку бейсболу.

Мої батьки родом з України. Вони емігрували в Америку, коли мені було 5 років. І коли я прочитав звернення, то зрозумів, що повинен чимось допомогти Україні. Я написав листа в союзний Спорткомітет, що хочу поділитися своїми знаннями в бейсболі, «мову знаю, їжу місцеву люблю, п’ю горілку трохи» … Так і написав, і, швидше за все, завдяки знанню української мови з більш ніж 60 претендентів, вибрали мене. Але в Москві працювати не довелося – дізнавшись, що бейсбольна команда є і в Києві, я відразу попросився перевестися до України. З київським «ПОБУТОВЕЦЕМ» я пропрацював лише шість тижнів, після розвалу Союзу, повернувся в США, вирішивши, що тепер спорту приділятимуть зовсім небагато уваги і коштів …

У 1993 році Валерій Борзов, який займав тоді посаду Міністра спорту, запросив мене повернутися, і запропонував пост головного тренера юніорської збірної України. Вже в наступному році збірна провела свій перший міжнародний матч – фактично це була перша гра найпершої збірної команди України. В рамках чемпіонату Європи в дивізіоні «Б» ми обіграли австрійців з рахунком 8:5. На тому турнірі українські юніори посіли третє місце. Після того я працював з дорослою командою. У 1994 році в Словенії збірна України посіла перше місце в дивізіоні «Б», а в 1995 – вперше виступала в групі «А», в компанії з найсильнішими збірними континенту. Чемпіонат Європи-95 року був відбірковим на Літні Олімпійські Ігри 1996 року. І одного разу я подумав, що якщо Україна вийде у фінал першості, і отримає право грати на Олімпіаді, то про мене, можливо, знімуть фільм … Але дива не сталося, збірна посіла 9-е місце … »

6. Тричі українські бейсболісти ставали бронзовими призерами чемпіонатів Європи: в середині дев’яностих два третіх місця вибороли кадетські збірні (U-15), в 2012 році – збірна ювенілів (U-12);
7. За час незалежності країни Кубок України вигравали команди лише чотирьох міст: Києва, Іллічівська, Кіровограда, та Сімферополя;
8. П’ять разів українські збірні виступали на бейсбольних змаганнях загальносвітового рівня! Тричі спортсмени брали участь в «Світовії серії» турнірів «Літл Ліги», два рази українські бейсболісти-кадети грали на чемпіонатах світу U-16;
9. Шість разів українські збірні піддавалися дискваліфікації через те, що, вигравши відбіркові турніри до чемпіонатів Європи, не приїжджали на змагання через відсутність фінансування;
10. Для участі в офіційному матчі екіпірування бейсболіста (крім кетчерів) повинне складатися мінімум з семи обов’язкових елементів:

спайки – спеціальне бейсбольне взуття з металевими або пластиковими шипами;

бриджі – елемент ігрової форми;

джерсі – показує приналежність до певної команди або збірної;

бита – використовується при грі в атаці, битою відбивають м’ячі, подані пітчером команди-суперника;

шолом – захищає голову від попадання м’ячем;

пастка – використовується при грі в захисті для лову м’ячів, відбитих відбивачами команди-суперника;

кепка-бейсболка – головний убір, традиційний елемент ігрової форми.

11. Вісім разів українські клуби (з Кіровограда і Сімферополя) вигравали кваліфікаційні турніри в різних розіграшах «Європейського Кубка» з бейсболу;
12. Вісім українських міст представляли свої командами у Вищій лізі чемпіонату України з бейсболу;
13. Дев’ять гравців грають на полі в складі кожної команди. Матчі складаються з дев’яти інінгів – в цьому український бейсбол такий же, як у всьому світі, нічим особливим не відрізняється;
14. Найбільш титулований клуб українського бейсболу – кіровоградський «КНТУ-Єлизаветград», багаторазовий чемпіон і володар Кубка України.